Собачий парвовірус

Це захворювання викликається собачим парвовірусом CPV2a або CPV2b, який проникає та знищує активно ділильні клітини. Вірус передається через оро-фекальний шлях. Спочатку він реплікується в лімфатичній тканині ротоглотки, мезентеріальних лімфатичних вузлах і тимусі, а потім поширюється до лімфатичних вузлів тонкого кишечника та крипт кишкового епітелію.

Симптоми

Симптоми залежать від віку тварини та типу клітин, які активно діляться на момент зараження. У дорослих тварин та цуценят старших за 2–4 тижні вірус проникає в клітини крипт кишечника, що призводить до руйнування ворсинок. Це викликає кривавий пронос, який може супроводжуватися блюванням, зневодненням, підвищеною температурою, анорексією, пригніченістю та болем у животі. У тварин із нестабільною кишковою флорою перебіг захворювання важчий через високу швидкість мітозу кишкових клітин. Вірус також може проникати в клітини кісткового мозку та лімфатичної тканини, що призводить до лімфоцитолізу та септичного шоку. У тварин віком до 2–4 тижнів вірус проникає в міокардіальні клітини, що може призвести до летальної кардіоміопатії.

Для виключення інших, іноді недіагностованих, патологій, які також можуть викликати кривавий пронос, необхідно провести точну диференціальну діагностику, таких як внутрішні паразитози (кокцидії, лямблії), інші вірусні захворювання (чума, ротавірус, коронавірус), бактеріальні інфекції (кампілобактер, сальмонела), ідіопатичний геморагічний гастроентерит, пухлини, інвагінації, сторонні тіла тощо.

Особливо важливо враховувати собачий коронавірус при диференціальній діагностиці, оскільки він уражає та знищує зрілі клітини ворсинок кишечника. Він менш патогенний, ніж парвовірус, але при одночасній інфекції клінічні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту посилюються, а прогноз стає більш обережним.

Інтерпретація лабораторних досліджень

Загальні дослідження

• Копрологічне дослідження:
  Для виявлення внутрішніх паразитів, які викликають або посилюють гастроентерит.
• Загальний аналіз крові:
  Гематокрит може бути підвищеним через зневоднення, але зазвичай виявляються анемія та панлейкопенія, що тривають від 3 до 6 днів (іноді лише 24–48 годин) після зараження. Панлейкопенія іноді переходить у реактивний лімфоцитоз.
• Біохімія та сироваткові білки:
  Ці аналізи дають уявлення про загальний стан тварини. У цуценят важливо контролювати зниження загального білка.

Специфічні дослідження

• Парвовірус у калі:
  Виділення вірусу з фекаліями починається приблизно на 2 день після зараження, досягає піку на шостий день і зменшується між 10 та 14 днем до недетектованого рівня. Найнадійніші результати дають зразки, зібрані між першим і третім днем від початку симптомів. У деяких випадках вірусне виділення триває періодично довше. Іноді утворення імунних комплексів у кишечнику знижує рівень вірусного виділення до недетектованого, що призводить до хибнонегативних результатів.
  Після вакцинації вірусне виділення триває від 3 до 7 днів (до 14 днів за даними деяких авторів).
• Антитіла в сироватці:
  Високі рівні свідчать про захворювання у невакцинованих тварин або про добрий захист у вакцинованих. Якщо при контролі вакцинації виявляють низький рівень, тварину слід ревакцинувати. Антитіла з’являються приблизно через 3 дні після вакцинації або зараження. Пікові значення досягаються між третьою та четвертою тижнями.

Заходи біобезпеки

Собачий парвовірус можна знешкодити за допомогою побутового відбілювача (1:30) приблизно за одну годину або формаліну. Інші засоби неефективні. Вірус може залишатися в навколишньому середовищі (клітки, одяг тощо) понад п’ять місяців.

Профілактика

Вакцинація. У цуценят слід враховувати рівень материнських антитіл. Деякі живі ослаблені вакцини можуть викликати транзиторну лімфопенію на початковому етапі активної імунної відповіді, але не викликають імуносупресії. Тварин, які нещодавно були піддані впливу вірусу, не можна вакцинувати через одночасну вірусну інкубацію та сероконверсію.

Список літератури

• APPEL, M.J. (1987) Virus Infections of Vertebrates (Elsevier) pg.422-426.
• APPEL. M.J.G. (1998) Veterinary Medicine (April) pg.360-366.
• CASTRO, A.E. (1992) Veterinary Diagnostic Virology Mosby Year Book, pg. 150-154.
• COYNE, M.J. (2000) Journal of American Animal Hospital Association, vol 36, nº2, pg. 137-142.
• HALL, E.J. ( 1999) Veterinary Clinics of North America: Small Animal Practice, Vol 29, nº3, pg. 441-469.
• HIRASAWA. T. (1994) Veterinary Microbiology 41 pg. 135-145.
• HOSKINS, J.D. (1997) Veterinary Medicine, Vol. 92, nº8, pg. 694-709.
• HOSKINS, J.D. (1998) Informe Técnico nº1 INTERVET.
• HOSKINS, J.D. (1999) Canine Practice, Vol. 24, nº6, pg.16-22.
• HOSKINS, J.D. (2000) Canine Practice, Vol. 25, nº1, pg. 6-10.
• KOUTINAS, A.F. (1998) Veterinary Microbiology, vol. 63, pg. 109-116.
• LATOUR, S. (2000) VETOMECUM . nº 245, pg. 1-2.
• LEIB, M.S. (1997) Practical Small Animal Internal Medicine, W.B. Saunders. pg. 691-692, 695, 726-728.
• MARTIN, M. (1993) Medicina Veterinaria,Vol 10,nº 12, pg 670-674.
• MARTIN, M.(1993) Ciencias Veterinarias. Animales de Compañía, nº9, pg. 221-240.
• MINAGAWA, T. (1999) Veterinary Microbiology, Vol. 69, pg. 51-53.
• MOCHIZUKI, M. (1993) Research in Vererinary Science, 55, pg. 60-63.
• NELSON, R.W. (1995) Pilares de medicina Interna en Animales Pequeños (Mosby Year Book) pg. 257,260-261,312,319-339).
• PARRISH, C.R. (1999) Veterinary Microbiology, Vol. 69, pg. 29-40.
• PEREIRA, C.A.D. (2000) Veterinary Microbiology, Vol. 75, pg. 127-133.
• POLLOCK, R.V.M. (1993) Veterinary Clinics of North America, Vol 23, nº 3, pg. 555-568.
• PRATELLI, A. (2000) Journal of Veterinary Medicine B, Vol. 47, pg. 273-276.
• PRATELLI, A. (1999) Journal of Veterinary Diagnostic Investigation, Vol 11, nº4, pg. 365-367.
• PRATELLI, A. (1999) Journal of Veterinary Diagnostic Investigation, Vol 11, nº4, pg. 550-553.
• RIMMELZWAAN, G.F. (1990) Overgenomen unt The Veterinary Quarterly 1214. 21 pg 240-246.
• SIMARRO, I. (1996) Consulta de Difusión Veterinaria, nº1, pg. 5.
• SIMARRO, I. (1988) Medicina Veterinaria Vol. 5. nº4 pg.229-232.
• SODIKOFF, C.H. (1996) Pruebas diagnósticas y de laboratorio en las enfermedades de pequeños animales (Mosby) pg. 172-174, 374-375.
• TRUYEN, V. (1999) Veterinary Microbiology, Vol. 69, pg. 47-50.
• UWATOKO, K. (1995) Veterinary Microbiology, Vol 43, pg. 315-323.
• WHAN-GOOK, N. (1997) Journal of Veterinary Diagnostic Investigation, Vol. 9, pg. 255-260.